Віктор Саранчук – ветеран, який пройшов фронт і складну реабілітацію після поранення. Сьогодні він відвідує Центр психосоціальної підтримки в Бердичеві (Житомирська область) і переконаний, що такі простори мають велике значення для відновлення.
Віктор народився в Бердичеві, з підліткового віку жив на Київщині, потім – в Ірпені. Брав участь у Помаранчевій революції та Революції гідності. Повномасштабне вторгнення застало його вдома.
Він згадує, що спочатку не міг повірити в початок великої війни:
«Вранці встав іти на роботу, дивлюся — якісь гвинтокрили літають біля будинку. Думаю, що воно таке? Друг дзвонить і каже, що війна почалася. Я кажу: ти що, жартуєш? Я довго не міг повірити».
У перші дні долучився до тероборони в Ірпені. Зброї не було, зв’язок майже не працював, але разом із друзями вони патрулювали місто й намагалися бути корисними. Згодом допомагали евакуйовувати людей.
Коли зʼявилася можливість, Віктор поїхав до рідного Бердичева і пішов до військкомату, адже був переконаний: «треба всім служити», тож мобілізувався попри відсутність будь-якого військового досвіду.
Після короткого навчання отримав позивний «Ромео» і вирушив на схід. Разом із побратимами виконував бойові завдання, жив у польових умовах.
Наприкінці грудня 2022 року, напередодні нового року, Віктор востаннє розмовляв із мамою і запевняв, що все добре.
«Сказав, що варимо в діда в хаті – ми в нього винаймали помешкання – борщі і зайчатину. Попросив вислати шкарпетки і шапки, бо холодно було, то дощ, то сніг», – згадує він.
28 грудня з побратимами Віктор вирушив на позицію, були обстріли, а далі – темрява. Отямився вже в шпиталі, але спочатку не розумів, де знаходиться, і почувши російську мову, подумав, що потрапив у полон:
«Хотів утікати. Думаю, мені руки зв’язали і очі зав’язали. Напевно, то на мене ще так ліки діяли. Потім зрозумів, що ніхто мені руки не звʼязував – просто їх уже нема. Потім мама приїхала. Я в неї питаю, що, в мене рук нема? Вона плаче, каже, так, нема, але не повністю, частково. Я думаю собі, о, то добре, що хоч частково є. Такий у мене характер. Шукаю позитив завжди», – посміхається він.
Попереду були довгі й дуже непрості місяці лікування, операцій, протезування і реабілітації. Віктор переніс пересадки шкіри та операції на очах. Лікарі не були впевнені, що він зможе бачити, але з часом зір частково відновився. І це він вважає великою перемогою.
Коли в Бердичеві відкрився Центр психосоціальної підтримки, створений за моделлю PRO_MentalHealth, Віктора запросили приходити на заняття, і він погодився. Тепер розповідає, що це рішення стало важливим етапом відновлення. Зараз він відвідує заняття з фізкультурно-спортивної реабілітації, бере участь у групових заходах і працює з психологами. Особливо підкреслює якість цієї підтримки:
«У них психологи крутезні. Знаю, що багато хто не хоче звертатися до психологів, особливо такі, як я. Але тут реально класні, рекомендую. Я би їх зробив головними психологами в області, якщо чесно».

Віктор визнає, що зробити перший крок буває складно, але радить хоча б спробувати:
«Спочатку треба спробувати. Якщо не подобається, то можна ж не ходити. А якщо подобається – то класно ж».
Ветеран переконаний: звертатися по допомогу – це нормально і необхідно.
«Не треба соромитися, я так скажу, бо тут нема чого соромитися. І підіймати собі настрій спілкуванням, новими знайомствами. Це дуже підтримує. Не замикатися в собі, навіть якщо хочеться».
Звернутися до одного з Центрів психосоціальної підтримки на Житомирщині ви можете в зручний час за однією з адрес.
Центр психосоціальної підтримки в Бердичеві створено в межах проєкту PRO_MH_Zhytomyr «Психологічна реабілітація та соціальна адаптація в Житомирській області. Впровадження на місцевому рівні моделі PRO_MentalHealth: психосоціальна підтримка ветеранів та осіб постраждалих від війни», що реалізується за фінансової підтримки Програми польської співпраці у сфері розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща, а також Офісу Координатора програм допомоги США в країнах Європі та Євразії Державного департаменту США в рамках 11-го раунду програми «Development Cooperation Partnership Program».