Лідія Луковець з селища Володимирець (Рівненська область) уже кілька років працює фасилітаторкою групи “рівний – рівному” при Вараському районному Центрі психосоціальної підтримки, що був створений 2023 року за моделлю PRO_MentalHealth. Крім того, вона є менеджеркою Консультаційного пункту з питань зниклих безвісти та лідеркою ініціативної групи родин, чиї рідні зникли безвісти. Більше двох років тому вона вперше прийшла до Центру, щоб узяти участь в груповій психологічній консультації, а вже за деякий час сама стала частиною його команди.  

— Я сама знаю, що це таке — бути родиною зниклого безвісти. Мій чоловік зник у березні 2023 року в місті Бахмут. Коли це сталося, я стикнулася з абсолютною розгубленістю й браком підтримки. Це був шок. І, на жаль, представники державних органів влади теж не могли мені допомогти: не було єдиного алгоритму дій в таких випадках, не було розуміння, куди звертатися, що потрібно робити, як шукати і так далі. Але в той момент я зрозуміла: якщо я зараз зламаюся — допомоги не буде взагалі, — розповіла жінка. 

З цього почалася її ініціатива: вона познайомилася з іншими жінками, у яких рідні зникли на тому ж напрямку, створила групу, почала долучати до неї родини.  

—  Так почалася моя боротьба, і вже не тільки за свого чоловіка. Спочатку це були родини з нашої 104-ої ТРО, більшість — із Вараського району. Але з часом почали долучатися й родини військових з інших бригад, згодом ми створили ГО “Жінки ТРО”, в якій об’єдналися родини понад 30 бригад територіальної оборони. Ми всі були спочатку чужі, але дуже швидко стали родиною, єдиним цілим, спільнотою, кожна частинка якої добре розуміє одна одну. Хто тебе підтримає краще, ніж людина, яка переживає те саме? — говорить вона. 

Поступово, використовуючи власний досвід, Лідія Луковець напрацьовувала алгоритм дій у разі зникнення військовослужбовця, продумувала весь шлях підтримки сімʼї: куди звертатися, які кроки робити, які документи і в які установи подавати, а ще обовʼязково організовувала допомогу: для цього налагодила співпрацю з місцевою владою, волонтерами, та й самі члени ініціативної групи завжди допомагають одне одному.  

— Наш Консультаційний пункт надавав повний супровід родин. Спочатку було нелегко, але ми поступово налагодили хороші партнерські стосунки з ТЦК та СП, поліцією, Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Бували ситуації, коли навіть у ТЦК могли сказати: «Якщо родина не знає, що робити, направляйте до Луковець». Так з’явилися контакти і взаємна довіра. Я часто телефонувалав органи влади замість рідних, бо бачила, що людина просто не може говорити: тремтить голос, сльози. У якийсь момент я була і мамою, і сестрою для тих, хто не мав сил, — згадує вона. 

З теплом пані Лідія розповідає про свій перший візит до Центру психосоціальної підтримки. Це була участь у груповій психологічній консультації, після якої зʼявилося бажання прийти ще раз, потім — ще, а пізніше вона погодилася на пропозицію менеджера Центру Романа Швеця долучитися до команди закладу, створивши групу «рівний — рівному» — простір, де родини можуть підтримувати, піклуватися одна про одну. 

— Ми зрозуміли, що людям часто потрібно не стільки рішення, скільки місце, де їх зрозуміють. Так у нашому Центрі психосоціальної підтримки з’явилася група «рівний — рівному». Це модеровані зустрічі з чіткими правилами: без розмов на теми політики чи релігії абощо, і обовʼязково з повагою до кожної історії. Людина на наших зустрічах може плакати, мовчати, сміятися — і її ніхто не засудить. Ми проводимо ці зустрічі разом із психологинею, а я виступаю фасилітаторкою. Найцінніше для мене — це те, що з часом люди самі починають чекати цих зустрічей, самі запитують: «Коли наступна?». 

На думку Лідії Луковець, такий формат успішно працює, оскільки люди відчувають більше довіри до тих, хто пережив подібну ситуацію. 

— Ми співпрацюємо з державними структурами, з міжнародними організаціями. У 2025 році їздили до Боснії і Герцеговини переймати досвід: разом родини і представники держави. Це дуже зближує й знімає бар’єри. Також ми організовуємо різні акції, наприклад, долучалися до всеукраїнського проєкту «Рушник надії», в межах якого рушники вишивали родини військовополонених та зниклих безвісти воїнів по всій Україні. Це об’єднало дуже багато людей. Коли ти не одна, — тобі легше, — пояснює жінка. 

І закликає всіх не соромитися звертатися по допомогу, коли важко:  

— Не мовчіть. Не соромтеся просити про допомогу. І не бійтеся її надавати самі. Коли я допомагаю іншим, мені легше, бо я знаю, в якому стані була сама, і мене зігріває можливість підтримати таких же людей, як я сама. Люди не повинні залишатися наодинці з цим болем. Навіть якщо страшно, навіть якщо здається, що сил немає. І ще важливо: якщо у вашій громаді є родини, які переживають втрату, або у яких рідні зникли безвісти, в полоні абощо, — запропонуйте їм допомогу самі, не чекайте, коли вас попросять. Не треба розпитувати в людини подробиці, не треба питати постійно: “Ну що там, знайшли?”. Краще запропонуйте щось приготувати чи побути трохи з дітьми. Це дуже цінно. На те вона й громада, що вона має турбуватися про всіх, — впевнена Лідія Луковець. 

З початку створення влітку 2023 року за понад 2,5 роки роботи Центр ПСП у Володимирці надав близько 12 000 послуг: психологічних і фізкультурно-оздоровчих.

Звернутися до одного з Центрів психосоціальної підтримки на Рівненщині та Житомирщині ви можете в зручний час за однією з адрес. 

Вараський районний Центр психосоціальної підтримки створений 2023 року у межах проєкту «Психосоціальна підтримка в Україні» PRO_MentalHealth, яку реалізував Фонд міжнародної солідарності (Республіка Польща) у партнерстві з BGK (Банк крайового господарства), Європейською Комісією та програмою “Підтримка демократії” Міністерства закордонних справ Республіки Польща.